| Jenseits von Gut und Böse Friedrich Wilhelm Nietzsche (1886) | |||
| Downloading books is available only for authorized users | |||
| Downloading books is available only for authorized users | |||
| Além do bem e do mal | По той бік добра і зла | ||
| PRÓLOGO | Вступ | ||
| S UPONDO QUE A VERDADE SEJA UMA MULHER — não seria bem fundada a suspeita de que todos os filósofos, na medida em que foram dogmáticos, entenderam pouco de mulheres? De que a terrível seriedade, a desajeitada insistência com que até agora se aproximaram da verdade, foram meios inábeis e impróprios para conquistar uma dama? É certo que ela não se deixou conquistar — e hoje toda espécie de dogmatismo está de braços cruzados, triste e sem ânimo. Se é que ainda está em pé! Pois há os zombadores que afirmam que caiu, que todo dogmatismo está no chão, ou mesmo que está nas últimas. Falando seriamente, há boas razões para esperar que toda dogmatização em filosofia, não importando o ar solene e definitivo que tenha apresentado, não tenha sido mais que uma nobre infantilidade e coisa de iniciantes; e talvez esteja próximo o tempo em que se perceberá quão pouco bastava para constituir o alicerce das sublimes e absolutas construções filosofais que os dogmáticos ergueram — alguma superstição popular de um tempo imemorial (como a superstição da alma, que, como superstição do sujeito e do Eu, ainda hoje causa danos), talvez algum jogo de palavras, alguma sedução por parte da gramática, l ou temerária generalização de fatos muito estreitos, muito pessoais, demasiado humanos. A filosofia dos dogmáticos foi, temos esperança, apenas uma promessa através dos milênios: assim como em época anterior a astrologia, a cujo serviço talvez se tenha aplicado mais dinheiro, trabalho, paciência, perspicácia do que para qualquer ciência verdadeira até agora: a ela e suas pretensões “supraterrenas” deve-se o grande estilo da arquitetura na Ásia e no Egito. Parece que todas as coisas grandes, para se inscrever no coração da humanidade com suas eternas exigências, tiveram primeiro que vagar pela Terra como figuras monstruosas e apavorantes: uma tal caricatura foi a filosofia dogmática, a doutrina vedanta na Ásia e o platonismo na Europa, por exemplo. Não sejamos ingratos para com eles, embora se deva admitir que o pior, mais persistente e perigoso dos erros até hoje foi um erro de dogmático: a invenção platônica do puro espírito e do bem em si. Mas agora que está superado, agora que a Europa respira novamente após o pesadelo, e pode ao menos gozar um sono mais sadio, somos nós, cuja tarefa é precisamente a vigília , 2 os herdeiros de toda a força engendrada no combate a esse erro. Certamente significou pôr a verdade de ponta-cabeça e negar a perspectiva , 3 a condição básica de toda vida, falar do espírito e do bem tal como fez Platão; sim, pode-se mesmo perguntar, como médico: “De onde vem essa enfermidade no mais belo rebento da Antiguidade, em Platão? O malvado Sócrates o teria mesmo corrompido? Teria sido realmente Sócrates o corruptor da juventude? E teria então merecido a cicuta?”. — Mas a luta contra Platão, ou, para dizê-lo de modo mais simples e para o “povo”, a luta contra a pressão cristã-eclesiástica de milênios — pois cristianismo é platonismo para o “povo” — produziu na Europa uma magnífica tensão do espírito, como até então não havia na Terra: com um arco assim teso pode-se agora mirar nos alvos mais distantes. Sem dúvida o homem europeu sente essa tensão como uma miséria; 4 e por duas vezes já se tentou em grande estilo distender o arco, a primeira com o jesuitismo, a segunda com a Ilustração democrática — a qual pôde realmente conseguir, com ajuda da liberdade de imprensa e da leitura de jornais, que o espírito não mais sentisse facilmente a si mesmo como “necessidade”! (Os alemães inventaram a pólvora — todo o respeito! —, mas ficaram novamente quites: inventaram a imprensa.) 5 Mas nós, que não somos jesuítas, nem democratas, nem mesmo alemães o bastante, nós, bons europeus e espíritos livres, muito livres, nós ainda as temos, toda a necessidade do espírito e toda a tensão do seu arco! E talvez também a seta, a tarefa e, quem sabe? a meta ... Sils-Maria , Alta Engadina Junho de 1885 | Припустімо, що істина - жінка, і що ми побачимо? Хіба немає підстав запідозрити, що всі філософи, догма тики за натурою, погано розумілися на жінках? Що жахлива серйозність, незграбна нав'язливість, із якими вони досі підступали до істини, були невдалим і непристойним способом спокусити бодай одну жінку. Звісно, істина на спокусу не піддалась, і нині кожний догматик стоїть понурий і знесилений. Якщо взагалі стоїть! Бо охочі поглузувати стверджують, що вже впав, що всі догматики вже лежать, ба більше — здригаються в передсмертних корчах. А як серйозно, то є поважні підстави сподіватися, що будь-який догматизм у філософії, хоч як він пишається, проголошуючи себе довершеним і остаточним, може бути хіба що шляхетним інфантилізмом і початківщиною. Недовго, мабуть, чекати, коли всі вже збагнуть: за наріжний камінь тих піднесених і безперечно «філософських» конструкцій, що їх досі вибудовували догматики, правило що завгодно: то бознаколишній народний забобон, наприклад, забобон про душу, який і досі чинить сваволю у вигляді забобонних уявлень про «суб'єкт» і про «Я», то якась гра слів — результат граматичної спокуси або зухвалого узагальнення вкрай вузьких, дуже особистих, дуже людських і занадто людських фактів. Сподіваємося, що філософія догматиків була тільки обіцянкою на тисячоліття вперед, як давніше була такою обіцянкою астрологія, на службу якій пішло, мабуть, більше праці, грошей, розумових зусиль і терпіння, ніж на будь-яку справжню науку. Астрології та її «неземним» претензіям Азія та Єгипет завдячують принаймні величний стиль архітектури. Здається, ніби все видатне і величне, щоб навіки закарбуватись у людському серці, спершу мало з'явитись на землі як щось потворне, страхітливе й карикатурне. Такою карикатурною була й догматична філософія, наприклад, вчення веданти в Азії та платонізм у Європі. Не відплачуймо їм невдячністю, хоча водночас слід визнати, що досі найтяжчою, найдовшою і найнебезпечнішою з усіх оман було облудне вчення догматиків, зокрема, вигадка Платона про чистий дух і про добро в собі. Але тепер, коли цю оману подолано, коли Європа звільнилась від кошмару і може принаймні втішатися здоровим... сном, ми, чиє завдання — бути невсипущими, стали спадкоємцями всієї сили, виплеканої боротьбою з тією оманою. Говорити про дух і добро так, як Платон, це, хай там як, ставити істину сторчголов і заперечувати саму перспективу, цю головну умову будь-якого життя; можна навіть, як лікар, спитати: «Де міг Платон, цей чудовий представник античності, підхопити таку хворобу? Чи не розбестив його лихий Сократ? Адже хіба той Сократ не розбещував молодь? Хіба він не заслужив на свій келих цикути?» Але в Європі боротьба з Платоном, або, кажучи зрозуміліше і для «народу», боротьба з християнсько-церковним тисячолітнім ярмом, (адже християнство — платонізм для «народу») спричинила буйний і досі нечуваний на землі розквіт духу, спонукавши його напружитись: з такого туго напнутого лука тепер можна стріляти по найдальших цілях. Щоправда, ту напругу європеєць сприймає як прикру необхідність, і в Європі вже двічі вдавалися до велично задуманих спроб ослабити тятиву: першого разу з допомогою єзуїтства, а вдруге - демократичного просвітництва, яке, спираючись на гасло свободи преси і на масове читання газет, і справді могло призвести до того, що дух перестав би відчувати свою «необхідність»! (Німці винайшли порох, — стережіться всі! — одначе надолужили цей винахід створенням преси). Але ми, - ні єзуїти, ні демократи, ні навіть достатньою мірою німці, - ми добрі європейці, наділені вільним, дуже вільним розумом, і тому відчуємо всю необхідність духу і всю напругу його лука! І, може, навіть стрілу, завдання, і, - хтозна? — мету... Сільс-Марія, Верхній Енгадин, червень 1885 р. | ||
| Next chapter | |||