| Also sprach Zarathustra. Ein Buch für Alle und Keinen Friedrich Wilhelm Nietzsche (1885) | |||
| Downloading books is available only for authorized users | |||
| Downloading books is available only for authorized users | |||
| Так казав Заратустра. Книжка для всіх і ні для кого | Так казав Заратустра. Книжка для всіх і ні для кого | ||
| 1 | 1 | ||
| Коли Заратустрі минуло тридцять, покинув він свою батьківщину й озеро своєї батьківщини і подався в гори. Тут він тішився духом своїм і самотністю, і десять років це його не гнітило. Та зрештою змінилося його серце, і якось він прокинувся на зорі, став перед сонцем і сказав йому: — О велике світило! Чи було б ти щасливе, якби не мало кому світити? Десять років устаєш ти над моєю печерою. Та якби не я і не мої орел та змія, тобі набридло б і світло твоє, і шлях твій. Проте ми щоранку чекали на тебе, вбирали щедроти твої і благословляли тебе. Поглянь! Я переповнився мудрістю, мов бджола, що назбирала надто багато меду, мені потрібні руки, які тяглися б до мене. Я хотів би дарувати і роздавати, поки мудрі серед людей знову зрадіють своїй глупоті, а бідні — своєму багатству. Для цього я маю зійти вниз, як робиш щовечора ти, коли заходиш за море й несеш своє сяйво на той бік, о щедротне світило! Як і ти, я повинен зайти, загинути, як кажуть про це люди, до яких я хочу спуститися. То благослови ж мене, о спокійне око, що споглядаєш без заздрощів навіть найбільше щастя! Благослови повний по вінця келих, щоб волога золотом потекла з нього й понесла по всіх усюдах відблиск твоєї радості! Поглянь! Цей келих прагне спорожніти, а Заратустра хоче знову стати людиною. Так почалася загибель Заратустри. | Коли Заратустрі минуло тридцять, покинув він свою батьківщину й озеро своєї батьківщини і подався в гори. Тут він тішився духом своїм і самотністю, і десять років це його не гнітило. Та зрештою змінилося його серце, і якось він прокинувся на зорі, став перед сонцем і сказав йому: — О велике світило! Чи було б ти щасливе, якби не мало кому світити? Десять років устаєш ти над моєю печерою. Та якби не я і не мої орел та змія, тобі набридло б і світло твоє, і шлях твій. Проте ми щоранку чекали на тебе, вбирали щедроти твої і благословляли тебе. Поглянь! Я переповнився мудрістю, мов бджола, що назбирала надто багато меду, мені потрібні руки, які тяглися б до мене. Я хотів би дарувати і роздавати, поки мудрі серед людей знову зрадіють своїй глупоті, а бідні — своєму багатству. Для цього я маю зійти вниз, як робиш щовечора ти, коли заходиш за море й несеш своє сяйво на той бік, о щедротне світило! Як і ти, я повинен зайти, загинути, як кажуть про це люди, до яких я хочу спуститися. То благослови ж мене, о спокійне око, що споглядаєш без заздрощів навіть найбільше щастя! Благослови повний по вінця келих, щоб волога золотом потекла з нього й понесла по всіх усюдах відблиск твоєї радості! Поглянь! Цей келих прагне спорожніти, а Заратустра хоче знову стати людиною. Так почалася загибель Заратустри. | ||
| Next chapter | |||