| Jenseits von Gut und Böse Friedrich Wilhelm Nietzsche (1886) | |||
| Downloading books is available only for authorized users | |||
| Downloading books is available only for authorized users | |||
| Más allá del bien y del mal | По той бік добра і зла | ||
| Prefacio | Вступ | ||
| SUPONIENDO que la Verdad sea una mujer, ¿qué ocurre entonces? ¿No hay motivos para sospechar que todos los filósofos, en la medida en que han sido dogmáticos, no han comprendido a las mujeres, que la terrible seriedad y la torpe importunidad con que han dirigido sus discursos a la Verdad han sido métodos poco hábiles e indecorosos para ganar a una mujer? Ciertamente, ella nunca se ha dejado ganar; y en la actualidad todo tipo de dogma se mantiene con un semblante triste y desalentado -¡si es que se mantiene! Porque hay burlones que sostienen que ha caído, que todo dogma yace en el suelo, es más, que está en su último suspiro. Pero, hablando en serio, hay buenas razones para esperar que toda la dogmática en la filosofía, cualquiera que sea el aire solemne, concluyente y decidido que haya asumido, pueda haber sido sólo un noble puerilismo y tiranismo; y probablemente se acerque el momento en que se comprenda una y otra vez QUÉ es lo que realmente ha bastado para la base de edificios filosóficos tan imponentes y absolutos como los dogmáticos han levantado hasta ahora: tal vez alguna superstición popular de tiempos inmemoriales (como la superstición del alma, que, bajo la forma de superstición del sujeto y del ego, no ha dejado aún de hacer daño): tal vez algún juego de palabras, un engaño de la gramática, o una audaz generalización de hechos muy restringidos, muy personales, muy humanos... demasiado humanos. La filosofía de los dogmáticos, es de esperar, no fue más que una promesa para miles de años después, como lo fue la astrología en épocas aún más tempranas, al servicio de la cual se ha gastado probablemente más trabajo, oro, agudeza y paciencia que en cualquier ciencia real hasta ahora: a ella, y a sus pretensiones "supraterrenales" en Asia y Egipto, debemos el gran estilo de la arquitectura. Parece que para inscribirse en el corazón de la humanidad con pretensiones imperecederas, todas las grandes cosas tienen que vagar primero por la tierra como enormes e inspiradoras caricaturas: la filosofía dogmática ha sido una caricatura de este tipo, por ejemplo, la doctrina Vedanta en Asia y el platonismo en Europa. No seamos ingratos con ella, aunque ciertamente hay que confesar que el peor, el más fastidioso y el más peligroso de los errores ha sido hasta ahora un error dogmático, a saber, la invención de Platón del Espíritu Puro y del Bien en Sí mismo. Pero ahora que ha sido superado, cuando Europa, liberada de esta pesadilla, puede volver a respirar libremente y al menos disfrutar de un sueño más saludable, nosotros, CUYO DEBER ES LA VIGILANCIA MISMA, somos los herederos de toda la fuerza que la lucha contra este error ha fomentado. Era la inversión misma de la verdad, y la negación de la PERSPECTIVA -la condición fundamental- de la vida, hablar del Espíritu y del Bien como Platón hablaba de ellos; en efecto, uno podría preguntar, como un médico: "¿Cómo atacó tal enfermedad a ese mejor producto de la antigüedad, Platón? ¿Realmente lo corrompió el malvado Sócrates? ¿Era Sócrates, después de todo, un corruptor de la juventud, y merecía su cicuta?" Pero la lucha contra Platón, o -para hablar más claro, y para el "pueblo"- la lucha contra la opresión eclesiástica de milenios de cristianismo (PORQUE EL CRISTIANISMO ES PLATONISMO PARA EL "PUEBLO"), produjo en Europa una magnífica tensión de alma, como no había existido antes en ninguna parte; con un arco tan tenso se puede apuntar ahora a las metas más lejanas. De hecho, el europeo siente esta tensión como un estado de angustia, y se han hecho dos intentos a lo grande para destensar el arco: una vez por medio del jesuitismo, y la segunda vez por medio de la ilustración democrática, que, con la ayuda de la libertad de prensa y la lectura de periódicos, podría, de hecho, hacer que el espíritu no se encontrara tan fácilmente en "angustia". (Los alemanes inventaron la pólvora -¡todo el mérito es suyo! pero volvieron a cuadrar las cosas -inventaron la imprenta). Pero nosotros, que no somos ni jesuitas, ni demócratas, ni siquiera suficientemente alemanes, nosotros los BUENOS EUROPEOS, y los espíritus libres, MUY libres, lo tenemos todavía, toda la angustia del espíritu y toda la tensión de su arco. Y quizás también la flecha, el deber, y, ¿quién sabe? LA META A LA QUE APUNTAR. . . . Sils Maria Upper Engadina, JUNIO, 1885. | Припустімо, що істина - жінка, і що ми побачимо? Хіба немає підстав запідозрити, що всі філософи, догма тики за натурою, погано розумілися на жінках? Що жахлива серйозність, незграбна нав'язливість, із якими вони досі підступали до істини, були невдалим і непристойним способом спокусити бодай одну жінку. Звісно, істина на спокусу не піддалась, і нині кожний догматик стоїть понурий і знесилений. Якщо взагалі стоїть! Бо охочі поглузувати стверджують, що вже впав, що всі догматики вже лежать, ба більше — здригаються в передсмертних корчах. А як серйозно, то є поважні підстави сподіватися, що будь-який догматизм у філософії, хоч як він пишається, проголошуючи себе довершеним і остаточним, може бути хіба що шляхетним інфантилізмом і початківщиною. Недовго, мабуть, чекати, коли всі вже збагнуть: за наріжний камінь тих піднесених і безперечно «філософських» конструкцій, що їх досі вибудовували догматики, правило що завгодно: то бознаколишній народний забобон, наприклад, забобон про душу, який і досі чинить сваволю у вигляді забобонних уявлень про «суб'єкт» і про «Я», то якась гра слів — результат граматичної спокуси або зухвалого узагальнення вкрай вузьких, дуже особистих, дуже людських і занадто людських фактів. Сподіваємося, що філософія догматиків була тільки обіцянкою на тисячоліття вперед, як давніше була такою обіцянкою астрологія, на службу якій пішло, мабуть, більше праці, грошей, розумових зусиль і терпіння, ніж на будь-яку справжню науку. Астрології та її «неземним» претензіям Азія та Єгипет завдячують принаймні величний стиль архітектури. Здається, ніби все видатне і величне, щоб навіки закарбуватись у людському серці, спершу мало з'явитись на землі як щось потворне, страхітливе й карикатурне. Такою карикатурною була й догматична філософія, наприклад, вчення веданти в Азії та платонізм у Європі. Не відплачуймо їм невдячністю, хоча водночас слід визнати, що досі найтяжчою, найдовшою і найнебезпечнішою з усіх оман було облудне вчення догматиків, зокрема, вигадка Платона про чистий дух і про добро в собі. Але тепер, коли цю оману подолано, коли Європа звільнилась від кошмару і може принаймні втішатися здоровим... сном, ми, чиє завдання — бути невсипущими, стали спадкоємцями всієї сили, виплеканої боротьбою з тією оманою. Говорити про дух і добро так, як Платон, це, хай там як, ставити істину сторчголов і заперечувати саму перспективу, цю головну умову будь-якого життя; можна навіть, як лікар, спитати: «Де міг Платон, цей чудовий представник античності, підхопити таку хворобу? Чи не розбестив його лихий Сократ? Адже хіба той Сократ не розбещував молодь? Хіба він не заслужив на свій келих цикути?» Але в Європі боротьба з Платоном, або, кажучи зрозуміліше і для «народу», боротьба з християнсько-церковним тисячолітнім ярмом, (адже християнство — платонізм для «народу») спричинила буйний і досі нечуваний на землі розквіт духу, спонукавши його напружитись: з такого туго напнутого лука тепер можна стріляти по найдальших цілях. Щоправда, ту напругу європеєць сприймає як прикру необхідність, і в Європі вже двічі вдавалися до велично задуманих спроб ослабити тятиву: першого разу з допомогою єзуїтства, а вдруге - демократичного просвітництва, яке, спираючись на гасло свободи преси і на масове читання газет, і справді могло призвести до того, що дух перестав би відчувати свою «необхідність»! (Німці винайшли порох, — стережіться всі! — одначе надолужили цей винахід створенням преси). Але ми, - ні єзуїти, ні демократи, ні навіть достатньою мірою німці, - ми добрі європейці, наділені вільним, дуже вільним розумом, і тому відчуємо всю необхідність духу і всю напругу його лука! І, може, навіть стрілу, завдання, і, - хтозна? — мету... Сільс-Марія, Верхній Енгадин, червень 1885 р. | ||
| Next chapter | |||