| Jenseits von Gut und Böse Friedrich Wilhelm Nietzsche (1886) | |||
| Downloading books is available only for authorized users | |||
| Downloading books is available only for authorized users | |||
| Jenseits von Gut und Böse | По той бік добра і зла | ||
| Vorrede | Вступ | ||
| Vorausgesetzt, dass die Wahrheit ein Weib ist -, wie? ist der Verdacht nicht gegründet, dass alle Philosophen, sofern sie Dogmatiker waren, sich schlecht auf Weiber verstanden? dass der schauerliche Ernst, die linkische Zudringlichkeit, mit der sie bisher auf die Wahrheit zuzugehen pflegten, ungeschickte und unschickliche Mittel waren, um gerade ein Frauenzimmer für sich einzunehmen? Gewiss ist, dass sie sich nicht hat einnehmen lassen: - und jede Art Dogmatik steht heute mit betrübter und muthloser Haltung da. Wenn sie überhaupt noch steht! Denn es giebt Spötter, welche behaupten, sie sei gefallen, alle Dogmatik liege zu Boden, mehr noch, alle Dogmatik liege in den letzten Zügen. Ernstlich geredet, es giebt gute Gründe zu der Hoffnung, dass alles Dogmatisiren in der Philosophie, so feierlich, so end- und letztgültig es sich auch gebärdet hat, doch nur eine edle Kinderei und Anfängerei gewesen sein möge; und die Zeit ist vielleicht sehr nahe, wo man wieder und wieder begreifen wird, was eigentlich schon ausgereicht hat, um den Grundstein zu solchen erhabenen und unbedingten Philosophen-Bauwerken abzugeben, welche die Dogmatiker bisher aufbauten, - irgend ein Volks-Aberglaube aus unvordenklicher Zeit (wie der Seelen-Aberglaube, der als Subjekt- und Ich-Aberglaube auch heute noch nicht aufgehört hat, Unfug zu stiften), irgend ein Wortspiel vielleicht, eine Verführung von Seiten der Grammatik her oder eine verwegene Verallgemeinerung von sehr engen, sehr persönlichen, sehr menschlich-allzumenschlichen Thatsachen. Die Philosophie der Dogmatiker war hoffentlich nur ein Versprechen über Jahrtausende hinweg: wie es in noch früherer Zeit die Astrologie war, für deren Dienst vielleicht mehr Arbeit, Geld, Scharfsinn, Geduld aufgewendet worden ist, als bisher für irgend eine wirkliche Wissenschaft: - man verdankt ihr und ihren "überirdischen" Ansprüchen in Asien und Agypten den grossen Stil der Baukunst. Es scheint, dass alle grossen Dinge, um der Menschheit sich mit ewigen Forderungen in das Herz einzuschreiben, erst als ungeheure und furchteinflössende Fratzen über die Erde hinwandeln müssen: eine solche Fratze war die dogmatische Philosophie, zum Beispiel die Vedanta-Lehre in Asien, der Platonismus in Europa. Seien wir nicht undankbar gegen sie, so gewiss es auch zugestanden werden muss, dass der schlimmste, langwierigste und gefährlichste aller Irrthümer bisher ein Dogmatiker-Irrthum gewesen ist, nämlich Plato's Erfindung vom reinen Geiste und vom Guten an sich. Aber nunmehr, wo er überwunden ist, wo Europa von diesem Alpdrucke aufathmet und zum Mindesten eines gesunderen - Schlafs geniessen darf, sind wir, deren Aufgabe das Wachsein selbst ist, die Erben von all der Kraft, welche der Kampf gegen diesen Irrthum grossgezüchtet hat. Es hiess allerdings die Wahrheit auf den Kopf stellen und das Perspektivische, die Grundbedingung alles Lebens, selber verleugnen, so vom Geiste und vom Guten zu reden, wie Plato gethan hat; ja man darf, als Arzt, fragen: "woher eine solche Krankheit am schönsten Gewächse des Alterthums, an Plato? hat ihn doch der böse Sokrates verdorben? wäre Sokrates doch der Verderber der Jugend gewesen? und hätte seinen Schlierling verdient?" - Aber der Kampf gegen Plato, oder, um es verständlicher und für's "Volk" zu sagen, der Kampf gegen den christlich-kirchlichen Druck von Jahrtausenden - denn Christenthum ist Platonismus für's "Volk" - hat in Europa eine prachtvolle Spannung des Geistes geschaffen, wie sie auf Erden noch nicht da war: mit einem so gespannten Bogen kann man nunmehr nach den fernsten Zielen schiessen. Freilich, der europäische Mensch empfindet diese Spannung als Nothstand; und es ist schon zwei Mal im grossen Stile versucht worden, den Bogen abzuspannen, einmal durch den Jesuitismus, zum zweiten Mal durch die demokratische Aufklärung: - als welche mit Hülfe der Pressfreiheit und des Zeitunglesens es in der That erreichen dürfte, dass der Geist sich selbst nicht mehr so leicht als "Noth" empfindet! (Die Deutschen haben das Pulver erfunden - alle Achtung! aber sie haben es wieder quitt gemacht - sie erfanden die Presse.) Aber wir, die wir weder Jesuiten, noch Demokraten, noch selbst Deutsche genug sind, wir guten Europäer und freien, sehr freien Geister - wir haben sie noch, die ganze Noth des Geistes und die ganze Spannung seines Bogens! Und vielleicht auch den Pfeil, die Aufgabe, wer weiss? das Ziel….. Sils-Maria, Oberengadin im Juni 1885. | Припустімо, що істина - жінка, і що ми побачимо? Хіба немає підстав запідозрити, що всі філософи, догма тики за натурою, погано розумілися на жінках? Що жахлива серйозність, незграбна нав'язливість, із якими вони досі підступали до істини, були невдалим і непристойним способом спокусити бодай одну жінку. Звісно, істина на спокусу не піддалась, і нині кожний догматик стоїть понурий і знесилений. Якщо взагалі стоїть! Бо охочі поглузувати стверджують, що вже впав, що всі догматики вже лежать, ба більше — здригаються в передсмертних корчах. А як серйозно, то є поважні підстави сподіватися, що будь-який догматизм у філософії, хоч як він пишається, проголошуючи себе довершеним і остаточним, може бути хіба що шляхетним інфантилізмом і початківщиною. Недовго, мабуть, чекати, коли всі вже збагнуть: за наріжний камінь тих піднесених і безперечно «філософських» конструкцій, що їх досі вибудовували догматики, правило що завгодно: то бознаколишній народний забобон, наприклад, забобон про душу, який і досі чинить сваволю у вигляді забобонних уявлень про «суб'єкт» і про «Я», то якась гра слів — результат граматичної спокуси або зухвалого узагальнення вкрай вузьких, дуже особистих, дуже людських і занадто людських фактів. Сподіваємося, що філософія догматиків була тільки обіцянкою на тисячоліття вперед, як давніше була такою обіцянкою астрологія, на службу якій пішло, мабуть, більше праці, грошей, розумових зусиль і терпіння, ніж на будь-яку справжню науку. Астрології та її «неземним» претензіям Азія та Єгипет завдячують принаймні величний стиль архітектури. Здається, ніби все видатне і величне, щоб навіки закарбуватись у людському серці, спершу мало з'явитись на землі як щось потворне, страхітливе й карикатурне. Такою карикатурною була й догматична філософія, наприклад, вчення веданти в Азії та платонізм у Європі. Не відплачуймо їм невдячністю, хоча водночас слід визнати, що досі найтяжчою, найдовшою і найнебезпечнішою з усіх оман було облудне вчення догматиків, зокрема, вигадка Платона про чистий дух і про добро в собі. Але тепер, коли цю оману подолано, коли Європа звільнилась від кошмару і може принаймні втішатися здоровим... сном, ми, чиє завдання — бути невсипущими, стали спадкоємцями всієї сили, виплеканої боротьбою з тією оманою. Говорити про дух і добро так, як Платон, це, хай там як, ставити істину сторчголов і заперечувати саму перспективу, цю головну умову будь-якого життя; можна навіть, як лікар, спитати: «Де міг Платон, цей чудовий представник античності, підхопити таку хворобу? Чи не розбестив його лихий Сократ? Адже хіба той Сократ не розбещував молодь? Хіба він не заслужив на свій келих цикути?» Але в Європі боротьба з Платоном, або, кажучи зрозуміліше і для «народу», боротьба з християнсько-церковним тисячолітнім ярмом, (адже християнство — платонізм для «народу») спричинила буйний і досі нечуваний на землі розквіт духу, спонукавши його напружитись: з такого туго напнутого лука тепер можна стріляти по найдальших цілях. Щоправда, ту напругу європеєць сприймає як прикру необхідність, і в Європі вже двічі вдавалися до велично задуманих спроб ослабити тятиву: першого разу з допомогою єзуїтства, а вдруге - демократичного просвітництва, яке, спираючись на гасло свободи преси і на масове читання газет, і справді могло призвести до того, що дух перестав би відчувати свою «необхідність»! (Німці винайшли порох, — стережіться всі! — одначе надолужили цей винахід створенням преси). Але ми, - ні єзуїти, ні демократи, ні навіть достатньою мірою німці, - ми добрі європейці, наділені вільним, дуже вільним розумом, і тому відчуємо всю необхідність духу і всю напругу його лука! І, може, навіть стрілу, завдання, і, - хтозна? — мету... Сільс-Марія, Верхній Енгадин, червень 1885 р. | ||
| Next chapter | |||